«

»

Жов 24

Історико-архітектурний опорний план та визначення меж історичного ареалу у м. Старий Самбір Львівської області.

IMG_3207 (Копіювати)ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ОПОРНИЙ ПЛАН ТА ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ У М. СТАРИЙ САМБІР ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ПРОЕКТ ЗОН ОХОРОНИ ПАМЯТОК. МЕЖІ ТА РЕЖИМИ ВИКОРИСТАННЯ ЗОН ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК.      (ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА).

Усі зауваження та пропозиції до проекту документа Просимо надсилати на адресу Старосамбірської міської ради в двохтижневий термін з дати публікації.

Посил на графічний матеріал:

ЗОНИ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК

https://drive.google.com/open?id=0B6YnFKO4Uck-blNrZGU5NkdrM1k

Позначення Назва Арк
Зміст
Загальні дані. 5
Розділ 1. Історичний та планувальний розвиток

м Старий Самбір.

1.1.      Коротка історична довідка.

6
1.2 Природні особливості місцевості, що визначають своєрідність планування  та просторової побудови 10
1.3. Основні етапи розвитку планування та формування забудови. 10
Розділ 2 АНАЛІЗ ІСНУЮЧОЇ АРХІТЕКТУРНО-МІСТОБУДІВНОЇ СИТУАЦІЇ

2.1. Аналіз існуючої планувальної структури.

13
2.2 Архітектурно-художні особливості історичної забудови. 13
2.3 Характеристика елементів історичного озеленення та благоустрою. 15
2.4. Архітектурно-просторова композиція та пейзажно-видова структура історичного центру. 15
РОЗДІЛ 3. КОМПЛЕКСНА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ОЦІНКА ТЕРИТОРІЇ МІСТА. 15
3.1.   УЗАГАЛЬНЕНА ОЦІНКА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ м. СТАРОГО САМБОРА. 16
3.1.1.   ОБ’ЄКТИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ. ФОТОФІКСАЦІЯ. 17
3.1.3.   ЩОЙНО ВИЯВЛЕНІ ОБ’ЄКТИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ. ФОТОФІКСАЦІЯ. 22
3.1.4.   ІСТОРИЧНА ЗНАЧНА ТА ІСТОРИЧНА РЯДОВА ЗАБУДОВА.

ФОТОФІКСАЦІЯ.

39
3.3 АНАЛІЗ  ЗОН ОХОРОННІ ПАМ’ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ЩО Є ДІЮЧИМИ НА ЧАС СКЛАДАННЯ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНОГО ОПОРНОГО ПЛАНУ. 49
3.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИТСТИКА ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛ М. СТАРОГО САМБОРА. 49
3.4.1. ОПИС ВИЗНАЧЕНИХ МЕЖ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ. 49
3.4.2. Планувальні обмеження,  які діють на території історичного ареалу за умовами охорони культурної спадщини. 49
3.4.3. РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ. 49
3.4.4. ПЕРЕЛІК НЕРУХОМИХ ОБЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ, РОЗТАШОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ. 51
4.     ПРОЕКТНО-РЕГУЛЯТИВНИЙ РОЗДІЛ.

4.1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СИСТЕМИ ОХОРОННОГО ЗОНУВАННЯ МІСТА.

53
4.2.    ЗОНИ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ, ВСТАНОВЛЕННЯ   РЕЖИМІВ ВИКОРИСТАННЯ.

4.2.1. ОХОРОННІ ЗОНИ.

53
4.2.2. РЕЖИМИ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ТА   ТРАДИЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ СЕРЕДОВИЩА В ОХОРОННИХ  ЗОНАХ. 55
4.3. ЗОНА РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБУДОВИ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ. 55
4.3.1.РЕЖИМИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗОНИ РЕГУЛЮВАННЯ  ЗАБУДОВИ. 56
4.4.  ЗОНА ОХОРОНЮВАНОГО ЛАНДШАФТУ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ. 57
4.4.1. РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗОНИ ОХОРОНЮВАНОГО       ЛАНДШАФТУ. 58
4.5. ЗОНА ОХОРОНИ АРХЕОЛОГІЧНОГО КУЛЬТУРНОГО ШАРУ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ. 59
4.5.1.  РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗОНИ ОХОРОНИ   АРХЕОЛОГІЧНОГО КУЛЬТУРНОГО ШАРУ. 60
ТАБЛИЦЯ  РОЗПОДІЛУ  ПЛОЩ 60
ДОДАТКИ 61

ЗАГАЛЬНІ ДАНІ

 

Історико-архітектурний опорний план м. Старий Самбір опрацьовано на замовлення Старий Самбірської міської ради на підставі угоди 50 – 15 від 25.09. 2015 р. у складі Генерального плану
Місто Старий Самбір занесене до Списку
історичних населених місць України
(населених місць, які зберегли повністю
або частково історичний ареал).

Опрацювання даної науково-проектної документації відповідає Закону України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету міністрів України від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України»,  від 03.07.2006 №909 «Про затвердження Порядку визначення населеного місця історичним», від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних місць».

Мета дослідження –забезпечення збереженості пам’яток та об’єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища Старого Самбора шляхом розроблення історико-архітектурного опорного плану міста та проекту зон охорони пам’яток, визначення меж та режимів використання території історичного ареалу.

Об’єктом дослідження є місто Старий Самбір

Предметом дослідження є:

– розпланувально-просторовий устрій міста, ландшафт, забудова, об’єкти культурної спадщини;

– подальший пошук та вибір оптимальних методів і заходів з охорони нерухомої культурної спадщини міста та збереження традиційного характеру його середовища.

Результатом дослідницької роботи стали:

– історико-архітектурний опорний план міста з визначеними  межами та режимами використання території історичного ареалу ;

–  проект зон охорони пам’яток.

Графічна частина роботи представлена такими креслениками:

–  історико-архітектурний опорний план міста, визначення меж історичного ареалу;

–  проект зон охорони пам’яток;

–  аналіз територіального та розпланувального розвитку міста

–  аналіз ландшафту;

–   аналіз архітектурно-просторової композиції історичного центру та видове розкриття пам’яток архітектури та об’єктів культурної спадщини.

Історико – архітектурний опорний план розроблений на топогеодезичній підоснові у масштабі 1: 5000.

Проект розроблено згідно з Державними будівельними нормами України, зокрема:

– «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування»  (ДБН Б.2.2-2-2008);

– «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження історико – архітектурних опорних планів, спеціальної науково – проектної документації для визначення історичних ареалів населених місць України» (ДБН Б.2.2-3-2012);

– Іншими нормативними документами.

 Розділ 1. Історичний та планувальний розвиток м Старий Самбір.

  • Коротка історична довідка.

Історичні відомості

Старий Самбір місто у передгірʼї Карпат над Дністром;  центр району Львівської області. Кількість мешканців у 1990 становила 5,9 тис, а у 2013 – зросла до 6446 осіб. Через місто проходить дорога міжобласного значення, що веде  зі Львова і Самбора на Турку, а далі на Ужоцький перевал до Ужгорода.

Вважається, щоСтарий Самбір було засновано у 1199 році. У 1241 р. він був зруйнований ордою Батия. Уціліла частина мешканців переселилася до села Погонич й заснувала поселення Новий Самбір. З того часу Старий Самбір, власне, і почав називатися Старим Містом, на відміну від Нового Самбора. Невдовзі Новий Самбір став просто Самбором.  А Старе Місто – Старим Самбором. Особливого розквіту місто зазнало за князя Лева Даниловича, що облюбував передгірʼя в найближчих поселеннях заснував Спаський монастир (с. Спас), Онуфріївський монастир у Лаврові, ймовірно Смільницький монастир. У Старому Самборі знаходилась катедральна єпископська церква Самбірської єпархії. На думку Ігора Мицька, Самбірська єпархія була створена для обслуговування церковної мережі Закарпаття, яке приєднав до своїх володінь князь Лев .

Збереглась традиція, що нижче сучасної  Миколаївської церкви у 1303 р. поставлено  Успенську церкву, збудовану з кедрового дерева,  у якій поховано двох самборських єпископів (зараз у цьому місці – каплиця перед церковною брамою). На місці колишньої катедральної церкви в 1683 р. посталено деревʼяну триверху церкву бойківського типу, на місці якої в 1830  збудовано сучасну Миколаївську церкву. Територія катедри була укріплена: руїни замку начебто бачив історик  Ф. Сярчинський у 1829 р. Коли ж збудовано сучасну муровану церкву св. Миколая, знаки замку зникли з лиця землі.

Дослідник історичних фортифікацій України Орест Мацюк вважав, що давньоруський замок існував в урочищі «На Повалищі» . Місцина на південному рубежі міста буквально нависає над дорогою. Тут зручно було встановити принаймні оборонну вежу (ймовірно на вул. Орла, або  дещо східніше вул. Стефаника)

Сама назва Самбір може бути пов’язана із словом «бір», за іншою версією Самбір – це назва сторожової вежі – неодмінного атрибуту кожного міста, яке мало оборонні укріплення. Гебреї, що розмовляли між собою на мові  ідиш, як правило, називали його Altstadt (старе місто), поляки –  Stare Miasto.

В сусідньому колись зі Старим Самбором селі Смільниця (сьогодні входить до меж міста) збереглись руїни колишнього Смільницького жіночого монастиря, присвяченого Пресвятій Богородиці. На Думку Івана Крипʼякевича монастир згаданий вже у1407 р., в той час як обрежніші дослідники (Оксана Бегей) відносять заснування саме жіночого монастиря на сер. ХVІ століття.  Археологічні розкопки свідчать про існування на території монастиря укріплення та поселення ІХст, давньоруського  часу, зокрема могильника ХІ ст. У ХVІІ столітті монастир вважався одним з найбільших в Премиській єпархії, хоч в 1694 р тут перебувало лише 14 черниць.

Церкву, незначні рештки якої ще збереглись на підвищенні збудовано у 1644 р.  за єпископа перемиського Атанасія Крупецького (1610 – 1652 рр). У ХVІІІ столітті чернече життя прийшло в упадок. Згідно т. зв. Йосифінських реформ  монастирі, що не мали економічних підстав для виживання ліквідовувались. За указом з 4 червня 1789 р. шістьох черниць, які там ще перебували перевели у Словіту і у Львів.  За спостереженням В. Слободяна іконостас з монастирської церкви передано тоді  церкві св. Євстахія у с. Стрілки .

Старий Самбір, на відміну від Самбора, не був великим містом. Так, у  1568 р. у ньому було лише 105 мешканців. Віддавна у Старому Самборі переважало юдейське населення. Перша інформація про юдеїв походить з 1519 року, коли король Зиґмунд І повідомляє самбірського старосту, разом з иншими старостами, що гебреям дозволяється мешкати всюди, де вони забажають. Старий Самбір стає єврейським центром для навколишніх  міст – Хирова, Старої Солі, Фельштина.

Перші звістки про римо-католицький костел відносяться до 1501р. , хоча ймовірно у цьому випадку йдеться про заснування римо-католицької  парафії. Натомість певні відомості про існування костелу відносяться до середини ХVІ ст. – 1605р. Костел перебудовано у 1783 р., але закрито у 1881 р. Сучасна будівля є результатом  ґрунтовної перебудови з наданням неороманських рис.

У 1553 р. місто отримує маґдебурзьке право від королеви Бони Сфорци. Як правило таке надання супроводжувалось просторовою локацією. Розплановано систему вулиць та площ, підпорядковану геометрично правильним прямокутникам. У центрі розташовано Ринкову площу, на якій відбувалась торгівля.  Вона має дуже витягнуту з півночі на південь форму, що продиктоване звичайно особливостями рельєфу та  напрямком шляху.

Під час надання магдебурзького права місту дано право на проведення двох ярмарків та 1 торг. У 1569 р. міські права підтвердив король Зиґмунд Август, водночас даючи дозвіл на використання королівських лісів для будівництва, будувати лазню і дві солодовні (бровари) та регламентуючи права юдейського населення . У 1680 король Ян Собєський дає право на проведення третього ярмарку

Отже, Старий Самбір відігравав роль торгового центру. Тут відбувалися два річних ярмарки та щотижневі торги. У 1659 році місто дістало право складу купецьких товарів у торгові дні, тобто прибулі сюди купці повинні були виставляти свій товар на продаж  і лише непродані товари можна було везти далі.

Основну частку населення міста складали ремісники. У XVI ст. тут існували різницький, пекарський, ковальський, ткацький, шевський, кравецький та кушнірські цехи із загальною кількістю 30-35 майстрів. В 1628 році тут було вже 43 майстри.

У 1650 році польський король Ян Казимир підтвердив міські привілеї Старого Самбора.

На рубежі XVII-XVIII ст. місто потерпало від стихійних лих: у 1690 р. – від навали сарани, а у 1705 р.- від чуми. У ХІХ ст. місто зазнавало втрат через стихійні лиха: з 1803 до 1835 рр. трапилось кілька нищівних пожеж, а у 1837 р. землетрус знищує місто. Після цього Старий Самбір вже не відігравав значної ролі в регіоні.

Найдавніша карта Ф. фон Міґа, що складалась  у 1779 – 1783 рр. зображає місто доволі незначним. Забудову бачимо лише навколо ринкової площі та на вильотах головної дороги. Ще один анклав – поблизу церкви св. Миколая ( давнього замчища та осередку Самбірського єпископа) – вже має радше сільський характер: будинки вільно розташовані на ділянках. Оборонних споруд Фон  Міґ не фіксує

 

Рис. 1 Старий Самбір на карті 1779-1783 рр

 

У 1799 році у місті відкрилася школа, в якій навчалося 12 учнів. У 1860 р. в ній вже навчалось 89 учнів з 243 дітей шкільного віку, що мешкали у місті .

За переписом 1880 р. у місті мешкало3482 осіб в 582 будинках серед яких переважали греко-католики 1399, наступними були ізраеліти: 1377, врешті – римо-католики: 704 особи; 2 – інших віровизнань

Оскільки у місті переважало єврейське населення, то й міським головою був як правило єврей. На рубежі ХІХ і ХХ століть таким став Аарон Авердам, що очолював міську громаду до 1 світової війни.

Закономірним наслідком розвитку капіталістичних відносин у краю стала побудова залізниці з Самбора в Сянки та Ужгород близько 1905 р. Тоді ж збудовано існуючий сьогодні залізничний двірець. Наявність залізниці, що незабаром звʼязала Галичину із Закарпаттям, призвела до пожвавлення економічного розвитку міста. В 1910 р. воно налічувало 4,9 тис. мешканців (40,2% – греко-католиків, 37% іудеїв, 22,7% – римо-католиків)

В 1914 році у місті були 6-ти класна жіноча і чоловіча школи, в яких працювало 19 вчителів, а в 20-30 роках – 7-класна загальна чоловіча і 7-класна жіноча школа з польською мовою викладання. В 1939 році в них навчалося 210 хлопців і 118 дівчат.

В кінці вересня 1914 року Старий Самбір був зайнятий частинами 8-ї російської армії і перебував в її руках до початку 1915 р. В районах Турки і Старого Самбора відбувалися бої між російськими та австро-німецькими військами.

Під час українсько-польської війни 1918 – 1920 рр. у Старому Самборі було сформовано гірську бригаду Січових Стрільців, яка згодом стала називатися «Старий Самбір».

У 1919 р. Старий Самбір стає центром повіту Львівського воєводства

На початку 1927 р. у Старому Самборі працювало 93 ремісники, було 53 торгові підприємства, торговельно-кредитний банк, повітова інвестиційна каса, кооператив.

Місто часто горіло. Останні великі пожежі сталися 1912 р. та 1925 р., коли згоріла половина міста. Тоді у полум’ї згоріли дві синаґоґи.

В 1936 році в Старому Самборі iснували млин і паровий тартак, а також невелика електростанцiя – все це в одному приміщенні, що належало капіталістові Ашенграву. Тут у 1939 році працювало 27 робітників і 3 службовці. Крім цього працювало дві цегельні, 6 олійниць та меблева майстерня.

30 червня 1941р Старий Самбір був захоплений німецькими військами. На початку окупації було знищено майже все єврейське населення (2300 чол.), врятувалося лише 15 осіб.

У 1948 році в Старому Самборі був організований колгосп ім. В. І. Леніна, в якому було 370 чоловік. У 1950—1959 рр. проводилось кілька разів укрупнення колгоспу за рахунок прилеглих сіл, в результаті чого кількість членів його зросла до 4570 чоловік. У 1953 році в Старому Самборі побудовано кінотеатр на 380 місць. При Будинку культури працюють хоровий, танцювальний, вокальний, духовий, драматичний та інші гуртки. У 1966 році в Старому Самборі було 3,8 тис. мешканців. Тоді створено новий радгосп Львівського м’ясо-молочного тресту радгоспів, який зберіг назву «Старосамбірський». Основний напрямок виробництва радгоспу — м’ясо-молочний. У 1966 році у радгоспі працювало 400 ро¬бітників, а також 67 сезонних.

У 1990-х роках в Старому Самборі проживало 5,9 тис. мешканців. Тут діяли промислові підприємства – меблевий комбінат, філіал швейно-галантерейного обʼєднання, льонообробний, сирообробний та хлібний заводи, ліспгоспзаг.

На 2011 р. у місті проживало 6,2 тис. мешканців.

Сьогодні у місті збереглось відносно багато історичної забудови, серед якої – памʼяткою неороманського стилю  є  Миколаївський костел ХІХ ст. Цінність становить також синагога з кінця ХІХ століття. Українська Миколаївська церква з 1830 р репрезентує стиль українського модерну, що його набула під час перебудови  поч. ХХ століття.

Історична рядова забудова значною мірою втрачена, однак загалом планувальна структура магдебурзького міста збереглась. Окрасою міста є природний ландшафт навколишніх гір, що оточують місто зусібіч.

Ознакою передових позицій Старого Самбора у налагодженні дієвої охорони природного середовища є встановлення у 2015-2016р.  вітряків найпотужнішої в Українських Карпатах вітрової електростанції. Сьогодні вони є активною антропогенною компонентою гірського ландшафту.

Література:

Бегей О. Жіночий монастир у Смільниці: ХVІІ-ХVІІІ ст. http://gileya_2013_72_8

Глінка О. Старий Самбір. Роздуми над минулим. http://starosambir.net.ua/2667/

Ярема Ю. «Магдебургія Старого Самбора» уривок з краєзнавчого дослідження «Стара Самбірляндія» http://starosambir.net.ua

Довідку склав

Канд. архітектури                                                   Роман Могитич

Література, джерела:

Бегей О. Жіночий монастир у Смільниці: ХVІІ-ХVІІІ ст. http://gileya_2013_72_8

Глінка О. Старий Самбір. Роздуми над минулим http://starosambir.net.ua/2667/

Глінка О. Корінні старосамбірські роди. – Львів, 2016.

Інкін В., Мороховський В. Старий Самбір. // Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. – К.: УРЕ, 1978. – СС.619 – 626.

Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Львів, 1997 – С. 76

Слободян В. Українське сакральне будівництво Старосамбірського району. – Львів: «Камула», 2015. – С.319-325.

Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія. Львів, 1998. – С. 605

Słownik Geograficzny królewstwa Polskiego…-  Т. XI. – Warszawa, 1890. – S. 237-239.

Ярема Ю. «Магдебургія Старого Самбора» уривок з краєзнавчого дослідження «Стара Самбірляндія»

http://starosambir.net.ua

http://starysambir.blogspot.com/2016/01/3.html

Ілюстрації:

Історична на забудова на фото з кін ХІХ – 1 пол ХХ ст. з Narodowe Archiwum Cyfrowe/  https://audiovis.nac.gov.pl/search/

Карти, плани

Спеціальна карта Галичини і Володимирії (Ф.фон Міґа ) 1779 – 1783 рр http://mapire.eu/en/map/firstsurvey/.

Військово- топографічна карта 1860-х рр http://mapire.eu/en/map/secondsurvey/

Військово- топографічна карта бл. 1875 http://mapire.eu/en/map/hkf_75e/

Кадастральний план м. Самбора з 1853. Центральний Державний історичний архів України у м. Львові. Фонд 186, опис 3 спр 1342. р

 1.2 Природні особливості місцевості, що визначають своєрідність планування  та просторової побудови.

Місто Старий Самбір розташоване серед першого пасма Карпатських гір, на лівому березі р. Дністер.

Ріка пропливає містом у північному  напрямі доволі вузькою долиною. У межах міста – лівобережні притоки: потоки Туркавець, Кошушан у південній околиці міста, потік Римбан (нижня частина – уздовж вул. Лесі Українки); ріка Яблінка з притокою – Смолянецький потік. Права притока – Микуловичів потік – пропливає через передмістя Посада Вижня

Центральна історична частина міста лежить на західному підніжжі  гори Вослич (на мапах середини ХІХ ст –  Римська гора (591 м)), хребет якої продовжується на південь до  г. Янків (709 м). Міська панорама  сприймається також на тлі гори Кундеська, що розташована на схід від міста.

Дністер в межах Старого Самбора має всі ознаки гірської ріки, тому для її господарського використання було відведено млиновий потік – зліва від основного русла. Влаштуваня млинових потоків дозволяло відрегулювати подачу води незалежно від полвеней та сезонних коливань рівня води. Кадастральний план 1853 р. зображує мурований млин на три кола напроти сучасного мосту до Посади Вижньої.
Особливості гірського ландшафту зумовили лінійну композицію розпланування первісного міста уздовж головного шляху. Умови рельєфу спричинили й дуже витягнуту з півдня на північ форму ринкової площі, що має пропорції сторін у співвідношенні 1 : 3.

  • Основні етапи розвитку планування та формування забудови.

 Первісний етап (ХІ – поч. ХVІ ст).

У літературі зустрічається дата 1071 р перших відомостей про місто Самбір, яким  – на підставі історіографічних умовиводів –  міг бути саме сучасний Старий Самбір. Не відкидаючи ймовірності існування Старого Самбора в цей час, реальні історичні реконструкції можна запропонувати хіба на 2 половину ХІІІ століття.

Місто формувалось уздовж торгового шляху на Закарпаття через гори, що провадив на Ужоцький перевал та мав відгалуження на перевал Руський Путь. Зазвичай активні шляхи перебували під охороною вищої влади. Уздовж шляхів у межах візуального звʼязку розташовувались спостережні пункти та невеликі сторожові фортеці. Однією з них могла бути вежа в урочищі Повалище. У південній частині міста є два пункти, на яких зручно було розташувати таке укріплення: 1- у місці першого згину вулиці Орла; 2 – східніше вул. Стефаника. Шлях у межах сучасного міста проходив надзаплавними терасами ріки Дністер, а подекуди навіть самим річищем, що видається можливим у випадку лише сезонного використання шляхів.

У 2 половині ХІІІ ст. в місті засновано осередок Самбірського єпископа: на місці сучасної Миколаївської церкви стояла єпископська катедральна церква. Нижче неї в 1303 р. збудовано ще одну церкву – парохіяльну. Територія, обмежена з півночі і півдня глибокими ярами мусіла мати напільний рубіж, що проходив найвірогідніше по праву руку від вул. Лесі Українки на межі з цвинтарем.

Під захистом цих двох укріплень на другій надзаплавній терасі Дністра розвинулась торговиця – визначальний атрибут кожного міста. Найбільш вірогідне розташування цієї торговиці у місці сучасної площі Ринок. Пожвавленню торгівлі безперечно сприяло приєднання до володінь князя Лева у 2 половині ХІІІ ст Закарпаття.[1]

Оборонні укріплення в південному напрямі знаходились у с. Тершів та Спаському монастирі; в північному напрямі – на місці покинутого Смільницького жіночого монастиря.

 Другий етап. (1553 – кін ХVІІІ ст)

У 1553 р. місто отримує маґдебурзьке право від королеви Бони Сфорци. Магдебурзьке право, на якому базувалось історичне містобудування в Україні, стосувалось передовсім юридичних аспектів: самоврядування та незалежність міської громади, що вирішувала спірні питання не перед територіальними адмістраціями – а перед найвищою владою – королем. Державна адміністрація, що була прив᾿язана до місцевості, фактично не перепліталась із міським життям, а була виокремлена також територіально. Єдиним обов᾿язком її було отримання від міста в обумовлений день королівського податку.

Зазвичай надання місту магдебурзького права супроводжувався відповідною просторовою організацією середмістя, саме розпланування на регулярній основі, що передбачала квадратну чи прямокутну ринкову площу, призначену для торгівлі та громадських акцій, та систему вулиць, також підпорядковану прямокутній схемі. У центрі розташовано Ринкову площу, на якій відбувалась торгівля.  Вона має дуже витягнуту з півночі на південь форму, що продиктована особливостями рельєфу та  напрямком шляху. Розміри площі 90 х 270 хелмінських ліктів (бл. 52 х 156 м)[2]. Уздовж сторін площі відкладено 1 ряд кварталів, відділених господарськими вуличками від затилків та оборонних укріплень. Найвиразніше ці укріплення прочитуються східніше площі, де місцевість має стрімкий схил у долину ріки. Натомість західна  сторона мала бути захищена перекопом і валом, що проходили напрямком сучасної вул. Зиблікевича.

Посередині східної сторони площі розташований Миколаївський костел, місце якого визначене безперечно одночасно з розплануванням мережі міських кварталів.

Натомість місце розташування ратуші – головної громадської споруди міста та символу міського самоврядування – не є точно встановлене. Спостерігаючи за особливостями плану міста можна припустити, що магістрат первісно займав північний квартал, що не є поділений на парцелі, а являє собою єдину велику споруду з великим внутрішнім подвірʼям. Її план наштовхує на думку, що вона одночасно виконувала функції «аустерії» (готелю) а також складу, де – згідно привілею 1659 р – проїжджі купці  мали заплишати на деякий час свої товари, аби місцеві купці мали можливість їх викупити.

Українська церква знаходилась на північ від укріпленого середмістя на місці колишньої єпископської катедральної церкви. Цей факт вважався особливо почесним для міської церкви і передавався як традиція з покоління до покоління, хоч Самбірський єпископат перестав існувати ще до середини ХІV століття. Поселення, що не мало рис регулярності простягалось на північ від церкви – уздовж сучасних вулиць Лесі Українки та Шевченка.

Згідно королівських привілеїв юдеї не мали права селитись у середмісті. Проте, схоже, ця вимога не була дотримана буквально і зводилась лише до вимоги: не володіти будинками в середмісті, що не виключало варіанту – брати їх в оренду.

Структура і траси шляхів були відмінними від сучасних: більш менш теперішньою трасою шосе на північ провадила дорога до Старої Солі. Дорога до Самбора йшла попри Посаду Нижню(вул. Гоголя та Івасюка), через Созань до Бачини, оминаючи Смільницю. На південь дорога проходила протилежним від міста правим берегом – аж до Тершова. Частий перетин річок тодішніми дорогами пояснюється відносно незначною їх глибиною та надійним дном із каменів та ріняків у місцях бродів.

Третій етап ( кін ХVІІІ – поч. ХХ ст)

У 1772 р. Галичина відійшла у склад імперії Габсбургів. Міста, як і вся держава Речі Посполитої перебувала в той час у стані глибокої економічної стаґнації. Це позначилось передовсім на містах, що були осередками торгівлі та ремесла. З приходом австрійської адміністрації змінюється адміністративний устрій міст. Згідно декрету двірської канцелярії 1784 р. століття реорганізовано міські поселення згідно фактичних потреб розвитку економічної мережі скасовано міське самоврядування – міста увійшли у загальну адміністративну систему. Старий Самбір стає повітовим містом.

Зняття австрійським урядом обмежень щодо місця поживання юдеїв у центральній частині міста сприяла зросту кількости євреїв серед міщан. Кадастральний план з 1853 р. позначає синагогу у історичному середмісті, на правій стороні  вул. Б. Хмельницького приблизно посередині відрізка між пл. Ринок і вул. Зиблікевича.

У ХІХ ст. місто зазнавало втрат через стихійні лиха: з 1803 до 1835 рр. трапилось кілька нищівних пожеж, а у 1837 р. землетрус знищує місто. У 2 половині ХІХ ст. з промислових підприємств тут названо лише великий млин.

Одним з помітних урбаністичних заходів австрійської адміністрації в Галичині було впорядкування шляхів.  Так траса головної вулиці міста Лева Галицького лише на короткому відрізку (від вул. Орла на півдні та Чайківського на півночі) співпала із історичною дорогою. Південне продовження, що проходить підніжжям гори Янків та північний напрям, що прямує до Смільниці, формуючи  вузол роздоріжжя сучасної шосейної дороги, є цілком ново протрасованими на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст.

Важливою для розвитку міста подією стала побудова залізничного звʼязку Самбір Сянки. Окрім перспективи економічного піднесення ця колія, прокладена на насипі уздовж ріки, стала надійною дамбою і дозволила розвивати забудову у східній – пониженій частині міста. Особливо слід відзначити комплекс громадських споруд на вул. Дашо, що став своєрідним культурно-освітнім осередком міста (гімназія, Народний дім, садиби міської еліти).

У міжвоєнний час за другої Речі Посполитої у всій Європі відбувався спад та економічна криза. Не оминула вона й Старого Самбора. То ж видатних урбаністичних заходів, чи принаймні помітних громадських споруд у цей час не збудовано. Однією з небагатьох помітних будівель цього часу є церква Івана Хрестителя на Посаді Нижній, збудована у 1917-1921рр.

На початку 1927 р. у Старому Самборі працювало 93 ремісники, було 53 торгові підприємства, торговельно-кредитний банк, повітова інвестиційна каса, кооператив.

Місто часто горіло. Остання велика пожежа сталася в 1925 р., коли згоріла половина міста. Тоді у полум’ї згоріли теж дві синаґоґи.

Промислове виробництво міста у 1930-х рр. предсталене було млином,  тартаком (лісопилкою), електрівнею, двома цегельнями, олійнями та меблевою майстернею.

Четвертий етап (сер. ХХ – поч. ХХІ ст).

Німецька окупація обернулась трагедією для єврейського населення міста. Нацисти вбили бл. 2300 мешканців – євреїв.

Повоєнний Старий Самбір перетворився у аграрне місто: основна кількість працездатного населення трудилась у колгоспі  ім. Леніна. До кінця 1950-х кількість працівників зросла до 4,5 тисяч.(за рахунок навколишніх сіл). Від 1966 радгосп «Старосамбірський» став одним з найбільших підприємств м’ясо-молочної промисловості.

Епоха соціалістичного будівництва не залишила скільки небудь виразних зразків архітектури. У місті велась переважно реконструкція існуючої забудови з її надбудовою та поступовою втратою історичних архітектурних елементів. Нове будівництво ведеться в межах історично встановленої парцеляції з поступовим її ущільненням та заміною аварійних будинків на нові. На жаль доповнення забудови не відрізняється пошаною до традицій чи оригінальністю сучасної архітектури.

Для розширення території до міста приєднано прилеглі села Смільницю, Стрільбичі, розташовані на північ від міста.

Розвиток кварталів садибної забудови відбувається на схилах пагорбів уздовж основних вулиць, що ведуть в гори так і поперечних, що їх зʼєднують.

Новий житловий район багатоповерхової забудови сформувався на східному схилі гори Вослич у північній частині Старого Самбора. Це сучасне містобудівне утворення розташоване на складному рельєфі, що – попри зрозумілі комунікаційні незручності – надає йому  доволі мальовничого силуету.

 

Розділ 2 аналіз існуючої архітектурно-містобудівної ситуації

 

2.1. Аналіз існуючої планувальної структури.

Місто має виразні риси «лінійно – ланцюгової» планувальної структури, що розвинулась в умовах гірського ландшафту. Основна розпланувальна вісь – історична дорога , траса якої остаточно усталилась на рубежі ХVІІІ – ХІХ століття (тепер вул. Лева Галицького).

Вузловим пунктом у просторі міста стала площа Ринок, піднята у рельєфі та акцентована стрункою вежею костелу св. Миколая. Давніше роль просторової домінанти виконувала вежа ратуші, що стояла у північній частині західного ринкового кварталу.

Менш помітним є відгалуження дороги на Посаду Долішню (колись це була основна траса у напрямі Самбора. Роль просторового орієнтира виконує тут триповерхова споруда колишнього повітового суду ( сьогодні – поліклініка).

Пагорб, на якому стоїть парафіяльна церква св. Миколая має видатне композиційне значення у силуеті міста, а – проте – планувально вуличка, що веде до церкви у місці прилягання до основної дороги слабо акцентована.

З освоєнням долинної нижньої частини міста, що стало можливим завдяки укріпленню берега ріки потужним залізничним насипом на поч. ХХ ст., тут закладається вулиця Листопадова, що має мальовничі закрути. Поперечні до неї: вул. Коцюбинського та Дашо – зʼднують із головною розпланувальною віссю. Вул. Коцюбинського зорієнтовано на ринкову площу, а акцентує її у верхінй частині вежа костелу Миколая. На вул. Дашо збудовано кілька визначних громадських споруд, що завдяки розташуванню на повороті вул. Листопадової виступають помітними архітектурними акцентами.

Особливістю гірського міста є кілька активних вулиць, що збігають по схилах гори у східному напрямі до головної вулиці та площі міста – (Миру, Орла, І. Франка, Л. Українки, Чорновола). Оточені рядовою садибною забудовою, ці вулиці зате відкривають погляду силует гори на протилежному березі  Дністра у  мальовничому  просторовому поєднанні з видатними архітектурними домінантами.

 

2.2 Архітектурно-художні особливості історичної забудови.

Забудова Старого Самбора характерна для галицьких малих міст повітового рангу.

Рядову забудову будь якого міста слушно розглядати у контексті народної житлової забудови регіону, в якому виросло це місто. Специфічно бойківську версію української садиби зустрічаємо в поодиноких зразках та лише на передмістях Посада Вижня та Нижня. Планувальну схему садиби на вул. Зарічній можна б вважати класичним зразком бойківської хати. Тут бачимо сіни, світлицю та комору, справа від сіней, що має окремий вхід знадвору. Проте, відсутня характерна для цього типу народного житла галерея, а дах не чотирисхилий, а двосхилий з фронтонами. Подібні зразки традиційної забудови зустрічаюиться і на Посаді Нижній, зокрема є тут і зрубні будинки з галереями.

Архітектура садиб самого міста й лівобережних передмість не продовжує народних традицій, а є радше зразком раціональної міщанської забудови, виконаної з дерева – найбільш доступного місцевого будівельного матеріалу – у зруб. Від традицій народного будівництва вона перейняла хіба що доволі стрімкі дахи. Мальовнича фактура зрубних стін доповнюється старанно опрацьованими елементами: виносами балок, кониками крокв, вузлами деревʼяних вʼязань відкритих причілків. На жаль таких будинків збереглось одиниці, та й ті у аварійному стані. Зустрічаються будинки містечкового типу із каркасною верендою-галереєю напроти вхідних сіней, неодмінно з трикутною «фаціятою» (фронтоном). Однак планування таких будинків здебільшого розвинуте углиб на два прольоти та має мансардові приміщення.

Рядова забудова переважно одно- двоповерхова без виразних регіональних особливостей та із шаблонно застосованим декором, як оце: обрамлення вікон, спрощеної форми антаблемент, у фризі якого часом застосовано декоративні вставки, даховий карниз. Гладка фактура фасадної штукатурки часто приховує деревʼяну зрубну стіну, отиньковану по дранці.

На площі Ринок та головній вулиці міста забудова переважно зблокована, або розташована з незначними розривами.

Стилева архітектура виступає лише на значних громадських та сакральних спорудах. Міський парафіяльний костел, не доніс аріхтектурних елементів з часу побудови у ХVІІ ст. та перебудови з 1781 р.. Сучасний костел та парохіяльний будинок  ґрунтовно перебудовані у 1890 р. із застосуванням неороманського вистрою в архітектурі.

Моколаївська церква споруджена 1830 р. в модній на той час манері т.зв. терезіанського стилю. Керував будівництвом львівський архітектор чеського походження Алоїзій Вандрушка. Церква отримала вигляд однонавної базиліки із вежею над головним входом. Первісна архітектура у стилі класицизму виглядада доволі штучною, адже вертикаль вежі наче відрізана від площини чільного фасаду, не отримавши ніких елементів підтримки стрімкої вертикалі у нижній частині фасаду. Забігаючи наперед слід додати, що зміни, внесені Василем Нагірним під час перебудови 1910 р. створили кращу композицію форм. Принаймні вертикаль вежі отримала логічну підтримку у вигляді трикутного фронтона, що розірвав байдужу горизонталь карниза попередньої версії фасаду. Додані обабіч дві менші вежі значно пожвавили силует будівлі.

Збережена споруда синагоги на вул. Шевченка (кін. ХІХ ст) донесла стиль історизму з елементами орієнтальної архітектури, що було притаманно для будівництва юдейської нації в Галичині. Характерним для цього типу споруд є аркові завершення прорізів у формі «скрижалей Мойсея». Вони розташовані попарно обабіч головної осі, у формі портика що нагадує вівтарну нішу. Силует споруди вінчає великий трикутний фронтон, фланкований камʼяними обелісками на постаментах, що завершують наріжні пілястри.

Забудова історизму (остання чверть ХІХ століття) не має у Старому Самборі виразної репрезентації. Дуже багато будинків у місті, збудованих в тім часі, зараз ґрунтовно видозмінені сучасними «євроремонтами». Чи не єдиним  зразком цієї архітектурної епохи є другий поверх будинку на пл. Ринок, 7. На рядовій забудові передмість ще вціліли окремі фрагменти архітектурного декору, які проте  вжиті у шаблонному еклектичному контексті.

Епоха модерну, що знаменує пожвавлення усіх сторін міського життя на початку ХХ століття представлена кількома громадськими будівлями, серед яких найцікавіша споруда гімназії на вул. Дашо.  Двоповерхова будівля має три архітектурно оформлені фасади з виразним штукатурним і стюковим рослинним декором у манері віденської сецесії. На жаль головний фасад «поправлено» у 1980-х рр. т. зв. «шубою». Про його первісний вигляд може свідчити вистрій бічного дворового фасаду, до якого не дійшла рука колгоспних декораторів.

Споруда повітового суду донесла риси т.зв. стилізаторського модерну, що прийшов на зміну сецесії, яка художньо вичерпала себе до кінця 1900-х рр. У ордерних формах головного фасаду бачимо, однак вільне трактування класичних форм, що було характерне для творчих пошуків архітекторів того часу.

Риси модерністичної інтерпретації традиційних стилів донесли будівлі спортивного товариства «Сокіл» та будівля залізничного вокзалу.

Епоху функціоналізму – домінуючого стилю у міжвоєнний час 1920-3-х рр.  в Старому Самборі представляють поодинокі обʼєкти: каплиця біля входу на міський цвинтар та млин у Посаді Вижній (на жаль спотворений сучасними вікнами).  Паралельно із цим стилем продовжував розвиватись т.зв. «національно-традиційний» напрям, що оперував стилізованими традиційними формами й фактурами. Цей напрямок представляють зокрема: торговий ряд на пл. Ринок, 8 та садиба на вул. Лева Галицького, 60

 

2.3 Характеристика елементів історичного озеленення та благоустрою.

Наявність навколо міста річкової долини, стрімких схилів навколишніх гір, фруктові сади, що оточують традиційно садибну міську забудову створювали якісне природне оточення міста, отож спеціальних заходів по озелененню назагал не було потрібно. Тим не менше, із убанізацією середовища виникла потреба у створенні виокремлених озеленених територій в міському просторі.

У 1950-х рр. у центрі міста розплановано парк, який сьогодні називають «Відкриті Серця». На головній алеї встановлено фігуру вівчаря з трембітою, що є цікавим зразком скульптурної пластики епохи соцреалізму.

На міський сквер перетворено також історичну площу Ринок. Її прикрашають памʼятники С. Бандері та на честь 2000 ліття від Різдва Христового.

 

2.4. Архітектурно-просторова композиція та пейзажно-видова структура історичного центру.

Лінійна структура міського розпланування створює умови поступового розкриття міського середовища під час руху основною трасою. Фактично, усі визначні споруди міста розташовані біля головної вулиці, або у безпосередньому візуальному зв’язку з нею. Найпомітнішим просторовим орієнтиром на цій трасі є костел св. Миколая, що орієнтує спостерігача на композиційний центр міського організму.

Гірський ландшафт, що оточує Самбір, задає сталу систему віддалених просторових орієнтирів, повсякчас проглядаючись із проміжків між забудовою й міською зеленню. Таке оточення є характерним для міст, розташованих у гірській місцевості, й надає зокрема Старому Самбору неповторного враження й індивідуальних рис.

Вулиці лівобережної – центральної частини міста: Миру, Орла, І. Франка, Л. Українки, Чорновола збігають з верховин у долину Дністра. Під час руху ними міські просторові домінанти сприймаються у мальовничих ракурсах на тлі правобережних пагорбів.

  

РОЗДІЛ 3. КОМПЛЕКСНА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ОЦІНКА ТЕРИТОРІЇ МІСТА.

 

Містобудівний уклад та характер архітектурного середовища чи не кожного історичного міста і Старого Самбора в тому числі визначають такі стабільні чинники:

– часткова збереженість міського розпланування всіх етапів розвитку;

– збереженість усіх архітектурних домінант;

– насиченість міської тканини пам’ятками культурної спадщини всіх  видів, типів і  категорій цінності;

– збереженість історичної житлової забудови із традиційними регіональними рисами;

– типологічна неоднорідність архітектурного середовища міста;

– відчутний естетичний потенціал архітектурного середовища;

– композиційно-художня єдність забудови вулиць, площ, кварталів;

– камерність міських просторів, обумовлена масштабними співвідношеннями ширини вулиць, поверховості й висоти будинків, розмірів кварталів.

Усі ці чинники у комплексі визначили візуальну різноманітність образу міста психологічну комфортність його середовища.

При аналізі міського середовища історичного ядра в його теперішньому стані слід вказати на такі його характерні риси та особливості:

-поодинокі пам’ятки всіх видів, типів і категорій;

-задовільний ступінь збереженості забудови та розпланування всіх історичних періодів;

-задовільний ступінь збереженості історичного житлового середовища;

-збереженість всіх загальноміських та локальних домінант;

[1] Історики здебільшого вважають, що Закарпаття було приєднане до Королівства Русі як посаг королівни Констанції – дружини князя Лева.

[2] Кравцов С. Принципы регулярного градостроительства Галичины ХІV- ХVІІ вв. Дисс. Канд. Арх. – Москва, 1993 . – С. 25.

-високий ступінь виразності панорам і силуету історичного  центру.

-історичний ландшафт- доповнення до архітектурного образу міста, як загальноміська

природня домінанта високого ступеню збереженості і силуетної виразності в міських панорамах.

 

  3.1.    УЗАГАЛЬНЕНА ОЦІНКА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

            М. СТАРОГО САМБОРА.

Старий Самбір – місто незначних розмірів, що зберегло завдяки цьому органічний зв’язок з природним оточенням. За порівняно незначної кількості якісної та стилевої рядової забудови збереглись визначні памʼятки монументального будівництва, що виділяються своїми формами.

На жаль окремі елементи міського середовища, що притягають увагу, не утворюють цілісної містобудівної композиції

Передмістя значною мірою зберегли характер традиційного середовища передовсім завдяки вільному розташуванню садиб на відносно просторих ділянках – характерної риси забудови перед гір’я. Ця забудова доволі значною мірою зберегла характер традиційних регіональних ознак, хоч їх все частіше доводиться відчитувати, проникаючи уявою крізь оболонку модних «євроматеріалів».

Загально беручи Старий Самбір значною мірою зберіг  свою неповторність та традиційних характер історичного середовища. За умови цілеспрямованої діяльності на відтворення автентичних ознак середовища місту цілком реально повернути історичний вигляд та неповторну атмосферу гірського міста.

Доцільно регламентувати масштабність та просторові характеристики міської забудови.

На території  міста Cтарого Самбора розташовано шість об’єктів, взятих на облік нерухомих об’єктів культурної спадщини України. Всі мають статус пам’ятки місцевого значення, а саме –по одній пам’яті археології, архітектуриі монументального мистецтва та три пам’ятки історії.

В процесі роботи над історико-архітектурним опорним планом проведено фотофіксацію та інвентаризацію пам’яток археології, архітектури, історії та монументального мистецтва національного і місцевого значення м. Старого Самбора. А також фотофіксацію та інвентаризацію історичної забудови, внаслідок чого виявлено ще п’ятнадцять архітектурних, два мистецький  та  чотитри історичних об’єктів,  які пропонуються до взяття на облік.

В узагальнену оцінку нерухомого об’єкта культурної спадщини входить оцінка з історичної, архітектурно-художньої, естетичної, мистецької, містобудівельної вартості, а також приймається до уваги технічний стан і зовнішній вигляд об’єкта.

3.1.1.   ОБ’ЄКТИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ВКЛЮЧЕНІ ДО СПИСКІВ

            (ПЕРЕЛІКІВ) ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ ВІДПОВІДНО

            ДО ЗАКОНУ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ” ПРООХОРОНУ І ВИКОРИСТАННЯ

            ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ”.

 

  І. ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ  МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ,

     ВКЛЮЧЕНІ У ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР:

  1. Церква Святого Миколая, 1830 р., перебудова 1920-ірр.; ох. № 1504-м;

вул. Лесі Українки; Рішення ОВК №76 від 03.04.1992р.

 

     ІI. ПАМ’ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ:

  1. Могильник давньоруський, ХІ ст.; передмістя Смольниця, урочище “Кляштор”.

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

 

    ІІI. ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ

           МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ:

  1. Братська могила радянських воїнів, серпень 1944р.; ох № 811; пам’ятник

встановлений у 1967р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

  1. Могила Казакова В.І., Героя Радянського Союзу (1823-14.08.1944р.) ; ох № 827;

памятник встановлений у 1947р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

  1. Братська могила воїнів УПА 1941-1952рр.; ох.№ 1710;

пам’ятник встановлений у 1994р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

Розпорядження №528 від 19.07.1995р.

 

   ІV. ПАМ’ЯТКИ МОНУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА:

         МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ:

  1. Пам’ятник Тарасу Шевченку, українському поету і художнику (1814-1861рр.),

встановлений 1964р. у сквері на вул. Лева Галицького; ох. № 835;

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

 

   ІI. ПАМ’ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ:

  1. Могильник давньоруський, ХІ ст.; передмістя Смольниця, урочище “Кляштор”.

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р. 

 

3.1.2. ФОТОФІКСАЦІЯ.

 

 І. ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ:

  1. Церква Святого Миколая (мур.), 1830 р., перебудова 1920-ірр.;

ох. № 1504-м;  вул. Лесі Українки; Рішення ОВК №76 від 03.04.1992р.

ІІI. ПАМ’ЯТКИ  ІСТОРІЇ  МІСЦЕВОГО  ЗНАЧЕННЯ:

 

  1. Братська могила радянських воїнів, серпень 1944р.; ох № 811; пам’ятник

встановлений у 1967р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

  1. Могила Казакова В.І., Героя Радянського Союзу(1823-14.08.1944р.); ох № 827;

памятник встановлений у 1947р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

  1. Братська могила воїнів УПА 1941-1952рр.; ох.№ 1710;

пам’ятник встановлений у 1994р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

Розпорядження №528 від 19.07.1995р.

ІV. ПАМ’ЯТКИ МОНУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ:

 

  1. Пам’ятник Тарасу Шевченку, українському поету і художнику, 1814-1861рр.,

встановлений 1964р. у сквері на вул. Лева Галицького; ох. № 835;

Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

3.1.3.    ЩОЙНО ВИЯВЛЕНІ ОБ’ЄКТИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗА ВИДАМИ ЩОЙНО ВИЯВЛЕНИХ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.

 

І. ОБ’ЄКТИ АРХІТЕКТУРИ ТА МІСТОБУДУВАННЯ:

  1. Вул. С.Дашо, 4, будинок Народного Дому, колишній “Сокіл”, поч. ХХст.
  2. Вул. С.Дашо, 5, будинок ЗОШ №1, колишня гімназія, поч. ХХст.
  3. Вул. Лева Галицького, 1, ансамбль залізничного двірця, кін ХІХ ,

перебудова   20-ірр. ХХст.

  1. Вул. Лева Галицького, 7, аптека, кін. ХІХ-поч. ХХст.
  2. Вул. Лева Галицького, 55, житлово-торгова кам’яниця, поч. ХХст.
  3. Вул. Лева Галицького, 86, поліклініка, колишній будинок повітового суду.
  4. Вул. Лева Галицького, 101, парафіальний будинок, др. пол. ХІХст.
  5. Вул. Лева Галицького, 105, костел Святого Миколая, cер. ХІХст.
  6. Вул. Зиблікевича,1, синагога, др. пол. ХІХст.
  7. Вул. В. Івасюка (Посада Долішня), церква (мур.), 1918р.
  8. Пл. Ринок, 7, житлово-торгова ринкова кам’яниця, кін. ХІХ-поч. ХХст.
  9. Пл. Ринок, 8, торгові ряди, поч. ХХст.
  10. Пл. Ринок, 12, житлово-торгова ринкова кам’яниця, поч. ХХст.
  11. Пл. Ринок, 13, житлово-торгова ринкова кам’яниця, кін. ХІХ-поч. ХХст.
  12. Вул. Лесі Українки, каплиця (мур.) придорожня, біля входу на подвір’я

церкви Св. Миколая, до сер. ХІХ ст.

 

  ІI. ОБ’ЄКТИ ІСТОРІЇ:

  1. Вул. Дашо, 5, пам’ятна дошка громадському діячеві о. Станіславу Дашо

на фасаді будинку гімназії.

  1. Пл. Ринок, пам’ятний хрест на честь 2000-річчя Різдва Христового
  2. Вул. Лесі Українки територія південної дільниці міського кладовища

з каплицею.

  1. Вул. Лесі Українки, могила Героя України, учасника Євромайдану

Богдана Сольчаника (25.07.198р.- 20.02.20014р.)

  1. Вул. Лева Галицького, територія єврейського кладовища.

 

ІІI. ОБ’ЄКТИ МОНУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА:

  1. Сквер на вул. Лева Галицького, скульптура трембітаря, 50-і рр. ХХст.
  2. Сквер на пл. Ринок, пам’ятник Степанові Бандері, 2008р.АРХІВНІ ФОТОГРАФІЇ ТА ФОТОФІКСАЦІЯ ЩОЙНО ВИЯВЛЕНИХ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.  І . ОБ’ЄКТИ АРХІТЕКТУРИ:
    1. Вул. С.Дашо, 4.

    Будинок Народного Дому, колишній “Сокіл”, поч. ХХст.

    • АНАЛІЗ ЗОН ОХОРОННІ ПАМ’ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ЩО Є ДІЮЧИМИ НА ЧАС СКЛАДАННЯ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНОГО ОПОРНОГО ПЛАНУ.

    На даний час на території міста Старий Самбір зони охорони пам’яток культурної спадщини не встановлювалися.

     

    3.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИТСТИКА ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ МІСТА.

    Визначення меж історичного ареалу проводилось згідно з Порядком визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (Постанова Кабміну України від 13.03.2002 р. № 318).

    Підставою для визначення меж історичного ареалу м. Старого Самбора були картографічні матеріали, затверджені та щойно виявлені об’єкти історії, архітектури та містобудування, історично сформоване планування та забудова. Місто Старий Самбір занесене до Списку  історичних населених місць України.

    Межі історичного ареалу охопили територію історичного середмістя – з ринковою площею, із збереженим фрагментом забудови  західного ринкового кварталу, з історичними церквою, костелом та синагогою.

     

    3.4.1. ОПИС ВИЗНАЧЕНИХ МЕЖ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ.

    Межа історичного ареалу міста визначаються такими орієнтирами:

    –           від перетину вулиць Проектної і Лева Гальцького, вздовж останньої , до привокзальної площі, північними межами  привокзальної площі до колії, здовж колії у південному напрямку до вул. Коцюбинського, вулицею Коцюбинського до східної межі землекористування будинку №107 на вул. Л. Галицького, далі тильними межами забудови №107 і №109 на вул. Л. Галицького до цієї вулиці, захопивши територію скверу, в якому розташований пам’ятник Тарасу Шевченкові, далі тильними межами забудови південного кварталу пл. Ринок до вул. Хмельницького, вулицею Хмельницького до перетину її з вул. Зиблікевича, тильними межами присадибних ділянок непарної сторони забудови вулиці Зиблікевича до провулку між №23 і №25 на цій вулиці, далі провулком до вулиці Зиблікевича, останньою до вул. Лесі Українки, вулицею Лесі Українки до провулку вздовж огорожі території церкви св. Миколая з північної сторони, далі тильними межами присадиб парної сторони забудови вулиці Л. Галицького у північному напрямку через  вул. Чайківського до вул. Шевченка,  далі вулицею Шевченка до провулку між №76 і №66 на вул. Л. Галицького, далі тильними межами присадиб на вул Л. Гальцького до вул. Проектної, вулицею Проектною до перетину її з вул. Л. Галицького, до вихідної точки.

    Територія історичного ареалу міста становить  101,9 га.

     

    3.4.3. РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ.

    Режими використання у межах історичного ареалу  визначаються режимами використання територій зон охорони пам’яток, встановлених на території ареалу. Частина території історичного ареалу, а саме території пам’яток та їх охоронних зон, належать до земель історико-культурного призначення.

    Будівельна діяльність на території історичного ареалу повинна бути спрямована на підтримання та регенерацію історичного середовища, відтворення втрачених цінних розпланувальних та архітектурно–просторових елементів, спадкоємного формування забудови на ділянках, що в процесі історичного розвитку не набули завершеного архітектурно-просторового вигляду. Пріоритетним напрямком містобудівельної діяльності є збереження традиційного характеру середовища, охорона і раціональне використання розташованих у його межах пам’яток і об’єктів культурної спадщини, збереження містоформуючої ролі культурної спадщини.

    У межах історичного ареалу опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд повинно передувати розроблення історико-містобудівних обгрунтувань.  При проведенні реконструкції зазначеної території можливе використання підземного простору, пристосування цокольних та перших поверхів цінної історичної забудови має певні обмеження – забороняється прибудова тамбурів, зміна пластики фасадів і матеріалів зовнішнього оздоблення.

    На цій території передбачається збереження функцій загальноміського центру при максимальному використанні існуючого фонду; обмеження розміщення нових об’єктів з функціями, які мають тенденцію до активного розвитку, вимагають великих будівельних об’ємів, територій і притягують значні транспортні потоки. Об’єкти нового будівництва слід розміщувати замість втрачених і малоцінних споруд з дотриманням обмежень щодо поверховості, габаритів у плані, масштабу членувань і т. ін. Необхідно зберігати існуючий характер забудови, відповідно до типу міського середовища.

    На території історичного ареалу :

    – Габарити і висоту проектованої споруди, що межує чи блокується до пам’ятки, чи розташована в охоронній зоні памятки, необхідно визначати на підставі  відповідних історико-містобудівних обгрунтувань.

    -При цьому, на території історичного ареалу гранична висота нових будівель і споруд, що виходять на червоні лінії вулиць і не межують і не блокуються з пам’яткою, не повинна перевищувати 12м до гребеня даху.

     -Відхилення від встановленої вище граничної висоти нових будівель і споруд у бік збільшення висоти допускається тільки на підставі відповідних історико-містобудівних обгрунтувань зі всебічним композиційним обгрунтуванням рішень та уточнюється під час погодження документації на будівництво конкретного об’єкта.

    . На території історичного ареалу  має забезпечуватись охорона природного та переважно природного оточення пам’яток. Це передбачає збереження і відтворення цінних природних і пейзажних якостей пов’язаного з пам’ятками ландшафту, ліквідацію чи візуальну нейтралізацію будівель, споруд і насаджень, що спотворюють цей ландшафт.

    Заходи щодо збереження ландшафту повинні забезпечувати охорону особливостей рельєфу і відтворення їх історичного вигляду, збереження візуальних  зв’язків пам’яток з природним та переважно природним оточенням.

    На території історичного ареалу забезпечується збереження, консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам’яток культурної спадщини. Зміна, реконструкція пам’яток культурної спадщини не допускається. Влаштування мансардних приміщень на будівлях пам’ятках можливе тільки в габаритах існуючого даху, або в габаритах первісного даху, зафіксованого матеріалами історичної іконографії. В цьому разі спеціалізованою науково-дослідною організацією має виконуватися довідка про предмет охорони пам’ятки, яка має бути погоджена відповідним органом культурної спадщини( Держкультурспадщина МКТ- для пам’яток національного значення, органом охорони культурної спадщини  Львівської ОДА- для пам’яток місцевого значення).

     

    3.4.4. ПЕРЕЛІК НЕРУХОМИХ ОБЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ, РОЗТАШОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ ІСТОРИЧНОГО АРЕАЛУ.

    ПАМ’ЯТКИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

    1. Церква Святого Миколая, 1830 р., перебудова 1920-ірр.; ох. № 1504-м;

    вул. Лесі Українки; Рішення ОВК №76 від 03.04.1992р.

    1. Братська могила радянських воїнів, серпень 1944р.; ох № 811; пам’ятник встановлений у 1967р., міське кладовище, вул. Лесі Українки. Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.
    2. Могила Казакова В.І., Героя Радянського Союзу (1823-14.08.1944р.) ; ох № 827; памятник встановлений у 1947р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

    Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

    1. Пам’ятник Тарасу Шевченку, українському поету і художнику (1814-1861рр.), встановлений 1964р. у сквері на вул. Лева Галицького; ох. № 835;

    Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

     

      ЩОЙНО ВИЯВЛЕНІ ОБ’ЄКТИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.

    1. Вул. С.Дашо, 4, будинок Народного Дому, колишній “Сокіл”, поч. ХХст.
    2. Вул. С.Дашо, 5, будинок ЗОШ №1, колишня гімназія, поч. ХХст.
    3. Вул. Лева Галицького, 1, ансамбль залізничного двірця, кін ХІХ,перебуд. 20-ірр. ХХст.
    4. Вул. Лева Галицького, 7, аптека, кін. ХІХ-поч. ХХст.
    5. Вул. Лева Галицького, 55, житлово-торгова кам’яниця, поч. ХХст.
    6. Вул. Лева Галицького, 86, поліклініка, колишній будинок повітового суду.
    7. Вул. Лева Галицького, 101, парафіальний будинок, др. пол. ХІХст.
    8. Вул. Лева Галицького, 105, костел Святого Миколая, cер. ХІХст.
    9. Вул. Зиблікевича,1, споруда колишньої синагоги, др. пол. ХІХст.
    10. Пл. Ринок, 7, житлово-торгова ринкова кам’яниця, кін. ХІХ-поч. ХХст.
    11. Пл. Ринок, 8, торгові ряди, поч. ХХст.
    12. Пл. Ринок, 12, житлово-торгова ринкова кам’яниця, поч. ХХст.
    13. Пл. Ринок, 13, житлово-торгова ринкова кам’яниця, кін. ХІХ-поч. ХХст.
    14. Вул. Лесі Українки, придорожня каплиця біля входу на подвір’я церкви Св. Миколая, до сер. ХІХ ст.
    15. Пам’ятна дошка громадському діячеві о. Станіславу Дашо на фасаді будинку гімназії, вул. Дашо, 5.
    16. Пам’ятний хрест на честь 2000-річчя Різдва Христового, сквер на пл. Ринок.
    17. Скульптура трембітаря, 50-і рр. ХХст., сквер на вул. Лева Галицького,
    18. Пам’ятник Степанові Бандері, 2008р., сквер на пл. Ринок,

     

    ІСТОРИЧНА ЗНАЧНА ЗАБУДОВА.

    1. Вул. Л. Галицького, біля №7, капличка.
    2. Вул. Л. Галицького, 29, житловий будинок.
    3. Вул. Л. Галицького, 31, житловий будинок.
    4. Вул. Л. Галицького, 53, садиба.
    5. Вул. Л. Галицького, 59, житловий будинок.
    6. Вул. Л. Галицького, 60, садиба.
    7. Вул. Л. Галицького, 64, віла.
    8. Вул. Л. Галицького, 108, житловий будинок.
    9. Вул. Л. Галицького, 110, житловий будинок.
    10. Вул. Л. Галицького, 112, житловий будинок.

    11   Вул. Л. Галицького, 140, житловий будинок.

    1. Вул. Л. Галицького, 116, адміністративний будинок.
    2. Вул. Л. Галицького, 142, лікарня.
    3. Вул. Дашо, 5, корпус школи.
    4. Вул. Дашо, 7, садиба.
    5. Вул. Зиблікевича, 7. садиба.
    6. Вул. Лесі українки, капличка біля цвинтаря.
    7. Вул. Листопадова, 62, вілла.
    8. Вул. Мазепи, 15, житловий будинок.
    9. Пл. Ринок, 1, лікарня.
    10. Пл. Ринок, 3, житловий будинок.
    11. Пл. Ринок, 10, кінотеатр.
    12. Вул. Чайківського, 2, садиба.

     

     

    1. ПРОЕКТНО-РЕГУЛЯТИВНИЙ РОЗДІЛ.

    4.1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СИСТЕМИ ОХОРОННОГО ЗОНУВАННЯ МІСТА.     

    Зони охорони пам’яток розроблені на основі історико-архітектурного опорного плану з урахуванням інших матеріалів досліджень культурної спадщини м. Смтарого Самбора. Цей документ стосується територій, на яких згідно з ним регламентують містобудівну діяльність навколо пам’ятки з метою забезпечення оптимальних умов її існування, збереження історичного середовища пам’ятки, виявлення та доцільного використання її композиційно-художніх якостей, врахування її містоформуючої ролі.

    До зон охорони пам’ятки належать:

    1. Охоронні зони поодиноко розташованих пам’яток.
    2. Комплексні охоронні зони, які встановлюються на території, що охоплює

    дві  і більше пам’яток.

    1. Зони регулювання забудови.
    2. Зони охоронюваного ландшафту.
    3. Зони охорони археологічного культурного шару.

    Основні засади при визначенні номенклатури, меж та режимів використання територій, зон охорони пам’яток:

    – Зони охорони пам’яток визначались, виходячи з наявності у місті пам’яток архітектури національного значення; пам’яток архітектури місцевого значення; а також пам’яток історії, археології та природи, взятих на державний облік відповідно до законодавства, при цьому також враховувалось територіальне розміщення об’єктів культурної спадщини, пропонованих до внесення в перелік пам’яток.

     

    4.2.    ЗОНИ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ, ВСТАНОВЛЕННЯ   РЕЖИМІВ ВИКОРИСТАННЯ.

    4.2.1. ОХОРОННІ ЗОНИ.   

    Охоронна зона — територія, що виділяється для збереження і відтворення найближчого історичного середовища пам’ятки, головним чи суттєвим елементом якого є пам’ятка, та створення оптимальних умов її огляду. Охоронна зона також забезпечує належне функціонування пам’ятки, охорону від вібрацій, забруднень, підтоплення та інших негативних техногенних і природних впливів. В охоронній зоні нова забудова за висотою, розмірами в плані, масштабністю, архітектурними формами підпорядковується пам’яткам та їх історичному середовищу.

    Охоронну зону встановлюють окремо для кожної пам’ятки, охоплюючи ділянки історичної забудови, вільні простори та ландшафти, які становлять характерне історичне середовище пам’ятки, а також кращі оглядові точки та та оглядові фронти. Охоронна зона повинна забезпечувати оптимальне зорове сприйняття пам’ятки. Охоронна зона пам’ятки, що не відіграє активної ролі у довкіллі та втратила своє історичне середовище, може суміщатися з територією пам’ятки. При межуванні або частковому суміщенні зон охорони пам’яток для них визначаються комплексні зони охорони.

    а). Охоронна зона окремо розташованої пам’ятки.

    б). Комплексна охоронна зона пам’яток.

     

    КОМПЛЕКСНА ОХОРОННА ЗОНА ІСТОРИЧНОГО ЦЕНТРУ МІСТА.

    ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ.

    Спільна охоронна зона, встановлена для певної сукупності пам’яток на території з їх високою концентрацією при межуванні або частковому суміщенні зон охорони пам’яток з метою комплексного збереження традиційного характеру середовища. В даному випадку комплексна охоронна зона встановлюється з метою охорони й доцільного використання неповторного історико-містобудівного утворення:

         Пам’ятки архітектури місцевого значення:

    1. 1. Церква Святого Миколая, 1830 р., перебудова 1920-ірр.; ох. № 1504-м;

    вул. Лесі Українки; Рішення ОВК №76 від 03.04.1992р.

        Пам’яток історії місцевого значення:

    1. Братська могила радянських воїнів,   серпень 1944р.; ох № 811; пам’ятник

    встановлений у 1967р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

    Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

    1. Могила Казакова В.І., Героя Радянського Союзу (1823-14.08.1944р.) ; ох № 827;

    пам’ятник встановлений у 1947р., міське кладовище, вул. Лесі Українки.

    Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

          Пам’ятки монументального мистецтва місцевого значення:

    1. Пам’ятник Тарасу Шевченку, українському поету і художнику (1814-1861рр.),

    встановлений 1964р. у сквері на вул. Лева Галицького; ох. № 835;

    Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

      Межа комплексної охоронної зони, до якої входять території всіх вищеперечислених пам’яток проходить:від перетину вулиць Лесі Українки з вул. Лева Галицького, останньою до провулку між будинками №99 і №101 на вул. Л. Галицького, провулком до вул. Коцюбинського, вулицею Коцюбинського до східної межі прибудинкової території будинку №107 на вул. Л. Галицького, тильними межами ділянок  №107 і №109 до вулиці Л. Галицького, далі межами території скверу, в якому стоїть пам’ятник Т. Шевченку до площі Ринок, попри південну, далі східну сторони площі, вздовж червоної лінії її забудови до будинку №13, захопивши прибудинкову територію будинків №13 і №12 на площі Ринок до вул. Коцюбинського, далі тильними межами забудови площі Ринок до вул. Лесі Українки, цією вулицею до кладовища, захопивши найдавнішу дільницю кладовища (приблизно 80м вглибину), на якій розташовані історичні могили до вул. Лесі Українки, далі південною межею церкви, вздовж церковної огорожі до вул. Лесі Укранки, останньою до перетину її з вул. Лева Галицького, до вихідної точки.

    Площа території комплексної охоронної зони становить 20,9 га.

     

    ОХОРОННІ ЗОНИ ПАМ’ЯТОК. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ.

    На території Старого Самбора зареєстровано три пам’ятки історії місцевого значення, дві з них входять в межі комплексної охоронної зони історичного центру міста, на одну встановлюється охоронна зона: 

    1. Братська могила воїнів УПА 1941-1952рр.; ох.№ 1710;

        пам’ятник встановлений у 1994р., міське кладовище, вул. Лесі Українки. 

        Розпорядження №528 від 19.07.1995р.

    Охоронна зона пам’ятки займає площу у формі квадрата зі стороною 50м, на якій розташований  монумент.

    Площа встановленої охоронної зони становить 0,25 га.

    На території Старого Самбора зареєстрована одна пам’ятка археології місцевого значення, довкола якої встановлюється охоронна зона:

    1. Могильник давньоруський, ХІ ст.; передмістя Смольниця,

          урочище “Кляштор”.  Рішення ОВК №183 від 05.05.1972р.

    Межа охоронної зони проходить: від  перетину вулиці Дрогобицької бічної з вулицею Зеленою, останньою підніжжям гори до північних меж ділянок забудови вул. Зеленої а дальше вул. Дрогобицької бічної до вул. Дрогобицька бічна, останнью до перетину її з вул. Зеленою до вихідної точки.

    Площа встановленої охоронної зони становить 16,9 га. 

     

    4.2.2. РЕЖИМИ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ТА

              ТРАДИЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ СЕРЕДОВИЩА В ОХОРОННИХ  ЗОНАХ.

    Комплексна охоронна зона створюється як зона спеціального режиму охорони і використання найбільш цінних з історико-архітектурного та містобудівного погляду територій для збереження їх індивідуального образу. Така комплексна система охорони, на відміну від дисперсної (коли визначається багато охоронних зон – для кожної пам’ятки окремо), дозволяє зберегти цілісність і неповторність всього історичного середовища, тобто – традиційний характер середовища, як це вимагається чинним законодавством.

    Режим використання території охоронної зони спрямований на забезпечення збереження історичного середовища пам’ятки і можливість відтворення його втрачених цінних елементів. Режим визначає первісна функція пам’ятки (оборонна, культова, житлова, громадська, промислова, інженерна тощо), її архітектурне вирішення, сучасне використання, а також особливості середовища пам’ятки, її взаємодія з ним.

    В охоронній зоні зберігають та виявляють історично цінні розпланування, забудову, впорядження і ландшафт та відтворюють їх кращі втрачені елементи і якості, усувають дисгармонійні будівлі і споруди та елементи впорядження, створюють сприятливі умови для огляду пам’ятки та її оточення.

    В охоронній зоні забезпечують необхідні для збереження пам’ятки гідрогеологічні умови, чистоту повітря і водоймищ, захист від динамічних впливів, зсувів, пожежну безпеку тощо.

    В охоронній зоні за погодженням із відповідним органом охорони культурної спадщини і відповідним органом з питань містобудування і архітектури можуть виконуватись:

    — роботи, пов’язані зі збереженням, реабілітацією та відтворенням будинків і споруд, розпланування та впорядження, що формують історичне середовище пам’ятки;

    — улаштування доріг і доріжок, в окремих випадках невеликих автостоянок, зовнішнього освітлення, озеленення та впорядження, розміщення реклами, встановлення інформаційних стендів та вітрин, які стосуються пам’ятки, та забезпечення інших форм благоустрою, викликаних умовами сучасного використання, але такими, що не порушують традиційного характеру середовища пам’ятки та природного ландшафту, що підпорядкований пам’ятці;

    — земляні роботи, якщо вони не порушують середовища пам’ятки та наявних археологічних об’єктів;

    — заміна підприємств, майстерень, складів, які виводять з зони, та будівель, які зносять, будинками та спорудами чи зеленими насадженнями, що не заважають візуальному сприйняттю та збереженню пам’ятки і не порушують її оточення;

    — вибіркові реконструкція і збільшення розмірів окремих будівель, які не порушують традиційного характеру середовища у відповідності з розробленими і погодженими історико-містобудівними обґрунтуваннями;

    — нове будівництво можливе лише у виключних випадках і тільки за проектами, розробленими на основі історико-містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини.

    В охоронній зоні забороняють будівництво, земляні роботи і впорядження, що порушують засади збереження пам’ятки та традиційного характеру її середовища.

     

    4.3. ЗОНА РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБУДОВИ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ.

    Встановлена для територій, що не мають яскраво вираженого характеру історичного середовища, але композиційно пов’язані із історичним ареалом міста. Це території, які оточують комплексну охоронну зону і охоронні зони окремо розташованих пам’яток, або прилягають до них.

    Ця зона призначена для збереження традиційного характеру середовища, тобто історично сформованої структури міста, закріплення в ній і в ландшафті провідного значення пам’яток архітектури й містобудування (архітектурних акцентів і містобудівних домінант), для збереження масштабних співвідношень в розплануванні й забудові, забезпеченні архітектурної єдності нових будівель з історично сформованим середовищем.

    Проектом запоропоновано встановити зону регулювання забудови з  двома режимами використання територій –з мінімальним та обмеженим ступенем допустимих перетворень.

    —1). Межа західної зони регулювання забудови з обмеженим режимом використання території починається від мосту на  перетині вулиці Дрогобицької із Смолянецьким  потоком, далі вгору вздовж потоку до вул. Дрогобицької  бічної, останньою до вул. Зеленої, далі до вул Коновальця, вулицею Коновальця, перетнувши вулицю Дрогобицьку і залізничні колії до вул. Садової, вулицею Садовою до вул. Равдича, вулицею Равдича до вул. Вітовського, вулицею Вітовського до залізничної колії, вздовж колії в південному напрямку до вул Л. Галицького, далі у зворотньому напрямку тильними межами парної сторони забудови вул. Л. Галицького до вул. Нагірної, вулицею Нагірною до вул. Орла, вулицею Орла до вул. Сагайдачного, вул. Сагайдачного до вул. Крутої, тильними межами забудови останніх садиб на вул. Крутій, вул.Героїв Берестечка, вул. Франка до потоку Римбан, далі вздовж течії потоку Римбан до східної межі міського кладовища, східною далі південною межами кладовища до вул. Лесі Українки, вулицею Лесі Українки до вул. Мазепи, тильними межами забудови парної сторони вулиці Мазепи  до вул. Коцюбинського, далі західною межею прибудинкових територій на пл. Ринок №12 і №13 , далі південною межею прибудинкової території на пл. Ринок №13 до пл. Ринок, вздовж західної сторони забудови площі Ринок до вул. Хмельницького, вулицею Хмельницького до вул. Л. Галицького, вулицею л. Галицького у північному напрямі до вул. Коцюбинського, вул. Коцюбинського до провулку за костелом, цим провулком до вул. Л. Галицького, далі цією вулицею до вул. Лесі Українки. Вулицею Лесі Українки, далі провулком вздовж огорожі церковного подвіря з північної сторони до вул. Лесі Українки, цією вулицею до північної межі міського кладовища, далі 300м вздовж північної межі кладовища до західних тильних меж присадиб на вул. Лесі Українки до вул. Лесі Українки, останньою до вул. Чорновола, далі вулицею Чорновола до вул. Молодіжної, останньою знову до вул. Чорновола і  нею до потоку, вздовж русла потоку до парку, східною межею парку до вул. Бандери, тильними західними межами забудови вул. Бандери, далі тильними межами забудови  №8 і №6 на вул. Л. Галицького до вул. Л. Галицького, цією вулицею до вул. Дрогобицької і нею до перетину з Смолянецьким потоком,  до вихідної точки. Площа зони становить 733га.

    —2). Межа східної зони регулювання забудови з  мінімальним режимом використання території починається від перетину вулиць Дністрової пров. Дністровим, провул. Дністровим до вул. Гоголя, 100м вул. Гоголя в західному напрямі до першого провулку в південно-східному напрямку, цим провулком  в південно-східному напрямку до кінця кварталу. Далі тильними південно-східними межами забудови Посади Долішньої  до кінцевого відтинку вул. Шептицького. Вулицею Шептицького до першого повороту, далі тильними межами присадиб вул. Шептицького до вул. Дністрової, вул. Дністровою до перетину її з провул. Дністровим, до вихідної точки.  Площа зони становить 5,8 га.

    Загальна площа  зони регулювання забудови  становить 738,8 га.

     

    • РЕЖИМИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗОНИ РЕГУЛЮВАННЯ

               ЗАБУДОВИ.

    Режим зони регулювання забудови визначає ступінь допустимих перетворень (мінімальні, обмежені, активні) на території зони, яка визначається цінністю наявних об’єктів культурної спадщини та особливостями об’ємно-просторового устрою.

    У західній зоні регулювання забудови-1)  з обмеженим ступенем допустимих перетворень зберігається існуючий характер забудови, а нові будівлі регламентуються за розташуванням, прийомами організації, висотою, довжиною фасадів, масштабом, характером членувань, пластичним і кольоровим вирішенням, функціональним використанням, гранична висота такого характеру забудови не повинна перевищувати 12 м в стінах і 15 м до гребеня даху (чотири  поверхи з мансардою) від рівня денної поверхні землі. В районах садибної забудови, гранична висота новобудови не повинна перевищувати 10 м до гребеня даху (двох поверхів з мансардою).

    У східній зоні регулювання забудови-2) з мінімальним ступенем допустимих перетворень зберігається існуючий характер забудови, переважно садибної, гранична висота такого характеру забудови не повинна перевищувати 10 м до гребеня даху (двох поверхів з мансардою).

    У зоні регулювання забудови зберігають пов’язані з пам’яткою цінну історичну забудову і розпланування, характерні містобудівні утворення та виразні елементи ландшафту, закріплюють і відтворюють значимість пам’ятки в архітектурно-просторовій композиції та історичному середовищі міста; забезпечують сприятливі умови її огляду.

    Нове будівництво та реконструкція в зоні регулювання забудови регламентують за розташуванням, функціональним призначенням, висотою, прийомами забудови, масштабом, масштабністю членувань, матеріалом, кольором.

    Для забезпечення огляду пам’яток і збереження особливостей їх видового розкриття в панорамах і перспективах необхідно:

    — зберігати оглядові точки, найсприятливіші для візуального сприйняття пам’ятки;

    — не закривати пам’ятку новобудовами та насадженнями зі сприятливих боків огляду та не допускати зведення нових будинків і споруд, які негативно впливають на композиційну значимість пам’ятки.

    У залежності від історичної цінності розпланування та забудови навколо пам’яток, від цінності самих пам’яток та їх значення в середовищі перетворення в зоні повинні мати такі відмінності:

    — на територіях, що прилягають до охоронних зон пам’яток, а також на ділянках з історично цінними спорудами і розплануванням нове будівництво і реконструкцію підпорядковують основним закономірностям історичної забудови населеного місця з додержанням відповідності архітектури нових будинків і споруд пам’яткам, а також з урахуванням масштабних, стильових, колористичних та інших особливостей традиційного середовища.

    —регламентація забудови визначається вимогами збереження загальної композиційної єдності населеного місця, композиційної ролі пам’яток в його пейзажі.

    У зоні регулювання забудови не дозволяється розміщувати промислові підприємства, транспортні, складські та інші споруди, що створюють значні вантажні потоки, забруднюють повітряний та водний басейни, вогне- та вибухонебезпечні об’єкти, а також об’єкти, що є дисгармонійними до середовища, яке охороняється.

    Будівництво, реконструкція, земляні та інші роботи в зоні регулювання забудови можуть здійснюватися лише за проектами, погодженими відповідними органами охорони культурної спадщини та відповідними органами з питань містобудування та архітектури.

    Основні вимоги до режиму використання в зоні регулювання забудови:

    – регенерація та відновлювально-реставраційні роботи, для окремих пам’яток;

    -обмежене перетворення середовища із збереженням індивідуальних особливостей, візуальних зв’ язків між історичними спорудами та ландшафтним оточенням, масштабу та архітектури будинків, планувального модуля;

    – функціональне відновлення чи обгрунтоване пристосування планування та забудови до основних функцій;

    -реконструкція з відновлювально-реставраційними та ремонтними  роботами, модернізація фонду;

    – розвиток нових функцій та пристосування збереженої забудови до нового

    функціонального використання;

     

    4.4. ЗОНА ОХОРОНЮВАНОГО ЛАНДШАФТУ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ.

    Зона охоронюваного ландшафту — природна чи близька до природної незабудована чи переважно природна з розосередженою історичною забудовою територія за межами охоронної зони територія, з якою пам’ятка складає єдине композиційно-пейзажне ціле. Вона виділена для збереження і реабілітації природних утворень, які є характерним історичним природним середовищем пам’ятки і відіграє важливу роль в образі населеного місця або окремого пейзажу.

    Межі зони охоронюваного ландшафту визначені поширенням візуально-пейзажних зв’язків пам’яток (церквами та костелу) з природними складовими довкілля, що мають як природний (став, заболочені луки, прибережні території, поля, городи) так і антропогенно змінений  (збережені фрагмети міських оборонних валів і ровів, городище, замчисько) рельєф ландшафту, і становлять характерне середовище пам’ятки, або відіграють важливу роль у цінних пейзажах, що містять пам’ятку.

    Проектом запоропоновано встановити три зони охоронюваного ландшафту з єдиним режимом використання територій:

    (1. Північна зона– від перетину вул. Бічної Дрогобицької з вул. Сонячною, останньою 250м в північному напрямку до повороту і 230м від повороту у західному напрямку до адмінмкжі міста, цією межею в північному напрямку до просіки, далі просікою у південно-східному  напрямку до адмінмежі, вздовж адмінмежі на північ до тильних меж забудови вул. Дрогобицької, цими межами до вул. Зеленої, вул. Зеленою до вул. Бічної Дрогобицької, останньою до вул. Сонячної, до вихідної точки. Площа зони становить 182 га.

    (2. Західна зона -від перетину вул. Л. Галицького з вул. Яблуневою, останньою до адмінмежі міста, цією межею у південному напрямку до потоку  Кошушан, руслом потокудо адмінмежі міста, цією межею на південь до потоку , що пливе попри  південну межу єврейського кладовища, руслом потоку до вул. Л. Галицького, останньою до вул. Нагірного, вул. Нагірного до вул. Орла, останньою до вул. Сагайдачного, далі тильними межами забудови до потоку Римбан, вздовж русла потоку до східної межі старого міського кладовища., східною межею кладовища до вул. Лесі Українки, останньою до західної межі нового кладовища, далі західною та північною його межами до західної межі підприємства ПС-12 «Старий Самбір», цією межею до вул. Лесі Українки, тильними межами забудови до вул. Молодіжної, вул. Молодіжною до потоку, вздовж русла потоку до міського парку, східною межею парку а далі тильними межами забудови вул. Бандери до вул. Л. Галицького, цією вулицею до перетину її з вул. Яблуневою, до вихідної точки.

    Площа зони становить 376 га.

    (3. Південна і південно-східна зона – від мосту на річці Дністер до Посади Долішньої, у південному напрямку вул. Дністровою до тильних меж забудови Посади Долішньої, тильними межами забудови до адмінмежі міста, адмінмежею в південному напрямі до річки Дністер, далі вздовж колії, західною межею заплави річки в північному напрямку до мосту, що веде до Посади Долішньої, до вихідної точки.  Площа зони становить 520 га.

    Сумарна площа, яку охоплює встановлена зона охоронюваного ландшафту становить приблизно 1 076га.

     

    4.4.1.  РЕЖИМИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗОНИ ОХОРОНЮВАНОГО ЛАНДШАФТУ.

    Режим зони охоронюваного ландшафту, яка виконує консерваційну роль, має забезпечувати охорону природного та переважно природного оточення пам’ятки. Він передбачає збереження і відтворення цінних природних і пейзажних якостей пов’язаного з пам’яткою ландшафту, ліквідацію чи візуальну нейтралізацію будівель, споруд і насаджень, що спотворюють цей ландшафт.

    Заходи щодо збереження ландшафту повинні забезпечувати охорону особливостей рельєфу, водоймищ, рослинності і відтворення їх історичного вигляду, збереження візуальних зв’язків пам’ятки з природним та переважно природним оточенням, що має історичну цінність, захист берегових, лукових територій від зсувів та розмиву, укріплення схилів, ярів, їх озеленення; проведення інших природоохоронних заходів.

    На території зони охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд. Відповідно до режиму на окремих ділянках зони дозволяються сіножаті, випасання худоби, польові, городні та інші сільськогосподарські роботи.

    Відкриті галявини та простори лук можуть використовуватись для епізодичних масових свят та гулянь без будівництва споруд, а також як лукопарки та гідропарки з відповідними технічними заходами та впорядженням, що не впливають негативно на ландшафт та не змінюють його характеру.

    В обґрунтованих відповідним чином випадках на візуально ізольованих ділянках можливе спорудження невеликих капітальних будівель житлового та громадського призначення, вистою не вище одного поверху.

     

    4.5. ЗОНА ОХОРОНИ АРХЕОЛОГІЧНОГО КУЛЬТУРНОГО ШАРУ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОПИС МЕЖ.

    Зона охорони археологічного культурного шару призначена для забезпечення збереження і дослідження пам’яток археології. Це ділянки, що мають достатньо високий історико-культурний потенціал, археологічний культурний шар відповідного періоду, доведення якого потребує проведення шурфування або розкопок і де можлива наявність ще не відкритих археологічних об’єктів.

    Беручи до уваги виявлені в процесі роботи над історико-архітектрним опорним планом історичні передумови закладення міста на «магдебурзькому праві» та виявлені пам’ятки археології, національного, місцевого значення та щойно виявлені, наявність археологічного культурного шару можливе в таких місцях:

    -1. Зона охорони історичного культурного шару в передмісті Смільниця, урочище Кляштор (вулиця Зелена) –в межах охоронної зони памятки археології-давньоруського могильника ХIст.

    Межа охоронної зони проходить: від  перетину вулиці Дрогобицької бічної з вулицею Зеленою, останньою підніжжям гори до північних меж ділянок забудови вул. Зеленої а дальше вул. Дрогобицької бічної до вул. Дрогобицька бічна, останнью до переитну її з вул. Зеленою до вихідної точки.

    Площа 1-зони охорони історичного культурного шару становить 16,9 га.

    2. Зона охорони історичного культурного шару городища та історичного центру міста.

    Межа зони археологічного культурного шару проходить: від перетину вулиць Лесі Українки з вул. Лева Галицького, останньою до провулку між будинками №99 і №101 на вул. Л. Галицького, провулком до вул. Коцюбинського, вулицею Коцюбинського до східної межі прибудинкової території будинку №107 на вул. Л. Галицького, тильними межами ділянок  №107 і №109 до вулиці Л. Галицького, далі межами території скверу, в якому стоїть пам’ятник Т. Шевченку до площі Ринок, попри південну, далі східну сторони площі, вздовж червоної лінії її забудови до будинку №13, захопивши прибудинкову територію будинків №13 і №12 на площі Ринок до вул. Коцюбинського, далі тильними межами забудови площі Ринок до вул. Лесі Українки, цією вулицею до кладовища, захопивши найдавнішу дільницю кладовища (приблизно 80м вглибину), на якій розташовані історичні могили до вул. Лесі Українки, далі південною межею церкви, вздовж церковної огорожі до вул. Лесі Укранки, останньою до перетину її з вул. Лева Галицького, до вихідної точки.

    Площа 2-зони охорони історичного культурного шару становить 20,9 га.

    3. Зона охорони історичного культурного шару в районі вулиць Орла -Л. Галицького.

    Територія зони  з заходу і сходу обмежена вулицями Орла і Л. Галицького, а з півдня і півночі обмежена руслами невеликих потоків. Територія зони покриває крутий пагорб над історичним гостинцем.  Площа встановленої 3-ої зони становить 3,9 га

    Загальна площа покрита зоною охорони археологічного культурного шару в сумі становить 41,7 га.

     

     

    4.5.1.  РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗОНИ ОХОРОНИ

               АРХЕОЛОГІЧНОГО КУЛЬТУРНОГО ШАРУ.

    У зоні охорони археологічного культурного шару:

    -всі будівельні і земляні роботи та посадка дерев проводяться з дозволу місцевого органу охорони культурної спадщини під наглядом археолога;

    -до початку крупних земляних або будівельних робіт на ділянках археологічного культурного шару повинні проводитися археологічні дослідження відповідно до планів розміщення будівництва;

    -по завершенні  археологічного дослідження ділянки культурного шару, виявлені й залишені на місці фрагменти стародавніх будівель і споруд підлягають охороні як нерухомі пам’ятки культурної спадщини. У разі їх відсутності, повністю вивчені ділянки археологічного культурного шару за рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини виключаються зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

     

     

     

     

     

    ТАБЛИЦЯ  РОЗПОДІЛУ  ПЛОЩ

     

    Територія історичного ареалу міста становить  101,9   га.

     

    Площа території комплексної охоронної зони становить 20,9 га.

     

    1. Братська могила воїнів УПА 1941-1952рр.; ох.№ 1710;

        пам’ятник встановлений у 1994р., міське кладовище, вул. Лесі Українки. 

    Площа встановленої охоронної зони становить 0,25 га. 

    1. Могильник давньоруський, ХІ ст.; передмістя Смільниця,

          урочище “Кляштор”. 

    Площа встановленої охоронної зони становить 16,9 га. 

     

    Площа зони регулювання забудови  становить    738,8   га.

     

    Сумарна площа, яку охоплює встановлена зона охоронюваного

    ландшафту становить     1 076   га.

     

    Загальна площа покрита зоною охорони археологічного

    культурного шару в сумі становить  41,7  га.

     

     

print

Pin It on Pinterest